kamenyar

[1:18:08 PM] stan: о, апдейт про мій мот. вчора був у сервісному центрі. сказав що кислота стікає з акумулятора. привіз, зняли акум, дивляться - а на ньому кришечка пластмасова відломана. сказали бракований поставили, вибач, ми тебе за лоха не тримаємо.

домовився що поставлять новий, з доступних виявилась лише продукція "Ватра", ціною вище 680 гривень, отже доплатив різницю від ціни попереднього акума, сів і поїхав.
[1:19:12 PM] tarassel: це ми ше вчора знали
[1:21:38 PM] stan: а, ну тоді продовжую (глядачі обурюються)
[1:29:09 PM] stan: розмовляв з менеджером віталієм, на його обліччі видніються шрами, та сліди побоїв. ліве око недавно заплило синяком, на сьогодні лише чудовий пурпуровий колір шкіри видає схильність до насильства. отже я вирішив домовлятися, перспектива моїх погроз його навряд чи б налякала.

коли я повернувся за мотоциклом довелося вияснити як розраховуватимемося. Перед механіком мені було дуже незручно через те що в його присутності я казав віталієві що маю претензії до попереднього ремонту, отже вважаю що не повинен доплачувати за роботу. Як людина совісна по закінченню роботи підійшов до механіка простягнув йому кілька гривень і сказав що сутужно з грошима, але я вдячний за роботу і даю скільки можу.

В кишені у мене лежало 420 гривень, цим я розраховував оплатити акумулятор (680 гривень) та роботу (10 гривень + дякую + невмілі вибачення щодо фінансової скрути). Тому з віталієм я вже розмовляв більш прямолінійно. Кажу: старий акумулятор в доларах скільки коштував? Зараз ватру пораховано по курсу долара вищому на гривню. Реакція була миттєва: ну давай 400 гривень. На що я й погодився, і ми попрощалися.

ПС останні 20 гривень я вчора просадив на боулінгу.

Аборигени називають це місце лагідно – клоакою. Або фурункулом. На ясному обличчі міста. Мені ж воно більше нагадує наше, локальне, Ріо-де-Жанейро. Тут змішалися докупи злидні й розкіш. Тут можна зустріти людину в дорогому авті, що мешкає у двохкімнатній квартирі, і власника сучасного особняка під металочерепицею, який заборгував десять тисяч гривень за комунальні послуги.

Рясне. Одним словом про все сказано. Це – район, про який складають легенди. Наприклад, про ліфт, який востаннє працював, коли баба Маруся була дівкою, про начальника ЖЕКу, який узурпував владу над людськими душами і не слухається Основного Закону України, хоча регулярно святкує його уродини. Тут когось можуть з’їсти знедолені собаки, і про того з’їдженого ніхто ніколи не згадає.
Це – район, у якому ввечері неможливо ходити самому та ще й без дубельтівки. Міліціянти ж воюють із бабцями, що напівпідпільно торгують розлитим у пляшки шмурдяком. А ще – з пияками, які собі трохи загуляли в світлий день „получки”.

Загалом – маленьке місто в межах міста. Можна навіть сказати – країна. Нема що ховати. Тут жив і живе пролетаріат. Як відомо, в нашій із вами країні немає середнього класу. Тут є бідні й багаті.
Колись Рясне було районом, спеціально створеним для працівників заводів. Таких, як „Електрон”.
Ніхто ніколи й не думав, що колись такому гіганту може прийти, м’яко кажучи, капець. Усі жили думками про світле майбутнє. А потім прийшла Перебудова. І – все.

Можна, звичайно ж, рівняти Рясне зі Сиховом. Справжній ряснянин на вас образиться. Який тут вам Сихів? Насправді, все не так страшно. У Рясному ще живе кавальчик старого селища з його провінційним, повільним і розміреним темпом життя. Цього власне бракує Сихову, щоби зробити його на грамчик живішим. Хоча багато спільних проблем в обох масивів. Транспорт, водопостачання, телефонізація – усе це є темами, про які не говорять не тому, що їх немає, а тому, що про них уже набридло говорити.

Насправді ж Рясне має в собі якусь поезію. Не кепкуйте з мене. Я теж певний час добирався звідтіля в неприємні години. Я теж рік ходив пішки на сьомий поверх. Я теж вечорами з острахом дивився на голодних псів.

Ще за совітів Рясне було славним місцем. Славним завдяки єдиному і тому найбільшому у Львові „толчку”, тобто „барахолці”. Сюди можна було добратися 112 або 16 автобусами. Це були здоровецькі ЛіАЗи, в народі – стодоли, в яких завжди бракувало місця. Жити в Рясному можна було лише працюючи в Рясному. Виїжджати в місто варто було лише у свята: в будень тебе могли затоптати в автобусі.
Тоді ж на „Електрон” ходили не тільки рясняни. На завод щоранку з’їжджалися майже з усіх околиць, роблячи тричі на день страшний тлум: зранку, ввечері та в обід.

Нині відгомін електронівської слави став мало не легендарним. Старі розповідають про нього небилиці, як моя бабця колись розповідала мені про царя Гороха, коли було людей троха. До речі, не всі ті небилиці є небилицями насправді. Ваш покірний слуга нещодавно з’ясував, що законне право на приватизацію житла, в якому ти споконвіків прописаний, в Рясному не працює. І навіть дорогезні адвокати не змогли цієї проблеми вирішити. Проблема вилізла на голому місці: ВАТ Завод „Електрон” задекларував житло, в якому мешкають його колишні працівники, як частину свого статутного фонду.
І в носі тамтим людям українська Конституція і права, які вона людям гарантує. Але з цього люди не дивуються.

Бо, крім них, простих галичан, у Рясному живуть – навіть не знаю, як їх назвати – мабуть, диваки.
Так, це не прості люди. Вони потрафлять займатися собі євроремонтом помешкання, ставити супутникові антени, купувати дорогі авта, зрештою, харчуватися на рівні „Парижа і Жмеренки” і при тім усім мати по п’ять тисяч боргу тільки за тепло! Вони не бояться ревізій, вони сміливо пхають шпильки в лічильники, розводять здоровенних псів, яких виставляють увечері на вулицю, крутять на пів-Рясного російську попсню, часто п’ють і голосно матюкаються, навчаючи сина писати.

Рясняни звикли до того. Вони звикли до свого ЖЕКу, до набитих маршруток щоранку, до базару, вщент заповненого перекупками, до мух, які сідають на м’ясо на цьому базарі, до батярів, яких ніколи тут не бракувало, до відсутності світла й тепла зимою і води влітку. До когутів, що будять їх щоранку, до гусей, які пасуться попри хідники, до діда, який переводить зранку і ввечері табун кіз через дорогу, до яблук, які, ідучи хідником, можна зірвати – достатньо просто простягнути руку.
Вони звикли до страшного, напіврозваленого „Електрону”, де часами хтось робить своїм дітям весілля, а в решту днів там сновигають, немов кентервільські привиди, працівники славного колись підприємства. До старих, із пооббиваним тиньком крамниць і „будинків побуту”, до барів, із яких волає, самі знаєте яка, музика. Там цілком ненав’язливо приємної зовнішності бизнисмени раптом чомусь починають товкти одне-одному пики. Це все – частини того розміреного трибу життя, яке ніде ні від кого не тікає.

Воно нагадує про себе дзюркотінням води у ванній щодня о дев’ятій, дзвінками в двері, які символізують чемних парафіян, які прийшли зі списком збирати гроші на церкву, а також гавкотінням собак, райканням жаб, ґелґотанням гусей, верещанням свиней та цвіріньканням горобців. Усі ці звуки, події та примарне майбутнє нагадують: життя триває.
Юрко БАНЗАЙ


взято з сайту http://banzajko.multiply.com/journal/item/10/10

гонорово посиділи у одній із львівських кнайп. Було 2 літри пива, 2 метри ковбаси, 2 години розмови. Обговорювали двоколісний транспорт, двоногих істот. Потім приєдналося ще двоє.

Hey, you sass that hoopy Eoin Colfer? There's a frood who really knows where his towel is.

індивідуальні заняття з кік-боксингу, боксу та тайського боксу. тел у м.Львові: 80979816319

КУРСИ ВАЛЮТ НБУ
30.12.1999

1 долар США 5,2163
1 марка ФРН 2,6862
1 євро 5,3857

тримаю в руках книжку Анатолія Дністрового "Пацики" , і таке враження що я раніше читав дуже схожий твір. Якщо не помиляюся це були повісті Владіміра Козлова "Школа" та "Гопнікі". Як це пояснити я не знаю, бо я не є критиком, але здається мені що це пов"язано із приналежністю авторів до одного покоління. Події романів відбуваються в місті Могільов та Тернопіль і належать до того ж часу.

Від часу як мені до рук потрапила перша книжка Козлова я перечитував усі його наступні твори включно із останнім "Плацкарт" та "Варшава". Тепер заношу до цього списку авторів ще й Анатолія. Йду читати далі.

6_sliv - сказати все з допомогою шести слів

polski_rap - не маю гадки про що тут йдеться

А вам відомо що rahul популярне чоловіче ім"я в Індії?
Наприклад rahul.livejournal.com
або
/*
* Address.java
*
* Created on November 24, 2005, 7:02 PM
* Copyright 2004-2005 Sun Microsystems, Inc. All rights reserved.
* Use is subject to license terms.
*/

/**
*
* @author Rahul Biswas
*/

і з цього приводу анегдот

Приходить чоловік в загс
- Чим можу вам помогти?
- Мене звати Едуард Срака
- Так
- Поміняйте мені ім"я на Іван


Бу-га-га

Село в глубинці, церква, сповідається молодий чоловік, місцевий... сповідається щиро...
Далі пряма мова:

- Отче, маю гріх.

- Який, сину мій?

- Та маю на тамтому кінці нашого села коханку, буваю в неї щодня і грішу щодня по кілька разів...

- А ще, сину мій, які маєш гріхи?

- Та ще отче й на цьому кінці нашого села маю дівку і до неї щодня вступаю...

- А ще, сину мій?

- Та ще на хуторах є одна вдовиця...

- І часто до неї для хріха вступаєш, сину мій?

- Та раза два на тиждень є...

- А ще чим грішний?

- Та ще на сусідньому селі маю дві дівки, то до них вступаю через день...

- Сину мій, (глибоко моралізуючи і обуреним тремтячим голосом), як же це ти так можеш????? .... ???? .... ???? ....

- Та я, отче, (щиро і по простому) ровер маю...

Daughter comes home from date looking really sad. The mother asks her
- Why are you so sad
- Oh, Jeff proposed to me an hour ago... and he said he's an atheist.
- Marry him
- But ma, he doesn't believe there's a hell!
- I think you should marry him anyway and between two of us he'll see how he's wrong.

Бу-га-га

Your results:
You are Lando Calrissian

Lando Calrissian 70% Chewbacca 70% Obi-Wan Kenobi 66% Qui-Gon Jinn 64% Mace Windu 58% Yoda 55% R2-D2 55% Luke Skywalker 54% Princess Leia 54% C-3PO 51%

Tall, dark, and handsome. Not much seems to bother you. Maybe because you're so smooth. You truly belong with us here in the clouds.

(This list displays the top 10 results out of a possible 21 characters)


Click here to take the Star Wars Personality Test

If you've read my previous post then you must be aware of manbearpig http://en.wikipedia.org/wiki/Manbearpig

Kyle:	What do manbearpig droppings look like?
Al Gore:	Similar to pig droppings, but more manbearlike.

назар не трухнул - целый банк киданул
без выстрела забрал у масонов бобла
обновил микрочип - курнул и залип
хлеб кушает хипхоп слушает!

A small boy on the bus is flicking a flashlight.

Boy: Laser!
Geeky guy across the aisle: I think that's shaped more like a light saber.
Boy: Light saber!